Про мовну практику
Вивчити іноземну мову на високому рівні не просто. Вивчити мову і відчувати усі її тонкощі набагато складніше. Часом неможливо. Як показує практика, найліпший метод – повне занурення в те середовище, в якому мова побутує у всіх сферах життя. Власне в цьому вдалося переконатися і мені, адже завдяки іноземному лекторові Марії Андріївні Каламаж і керівництву університету я змогла нарешті поїхати до Польщі, аби там повною мірою насолодитися польською мовою. Ця поїздка, яка у часі співпала із новорічними святами, допомогла усвідомити, що не дарма три роки свого життя я присвятила вивченню уже рідної для себе польської мови.
Зізнаюся, спочатку було страшно. Більше того, я думала, що ніхто з поляків, для яких польська мова є рідною, мене не зрозумію. Зазираючи в минуле, стає смішно від однієї такої думки, але тоді було не до жартів. Але, на щастя, все склалося вдало. Гостинна атмосфера святкової Польщі у поєднанні з підтримкою колег-студентів з історичного факультету допомогли зрозуміти, що боятися не варто і врешті-решт це все-таки невід’ємна частина навчального процесу.
Перетнувши кордон і опинившись у вимірі, де самі лише поляки, ми зразу ж почали відкривати для себе Польщу таку, як вона є. Справжню, на власні очі. Ми помічали навіть такі дрібнички, як невеличкі смітнички біля кожного сидіння в електропоїздах. Ми опинилися у світі, де зображення Івана Павла ІІ можна побачити частіше, ніж зупинку громадського транспорту. Давні міста такі, як Перемишль або Краків зачаровували неповторною архітектурою, незіпсованою сучасними скляними новобудовами, що наче гриби після дощу в Києві чи деінде в Україні.
Після цієї поїздки я маю повне право говорити, що я дійсно знаю польську мову. Всюди, де б ми не були, які б екскурсії не відвідували, я розуміла, що відбувається навколо мене, про що говорять поруч. Наче премія Оскар для голівудської кінозірки, так і мені незрівнянне щастя приносили компліменти поляків на рахунок мого знання мови. Це саме те, що надихає і мотивує мене удосконалювати свої мовні навички,аби в майбутньому повернутися до Польщі ще раз.
В такі моменти постає думка, як же все-таки добре, що студенти в нашому університеті можуть самі обирати собі іноземну мову для вивчення, що є такі люди, як пані Каламаж, В.В. Різун, директор Інституту журналістики, його заступники, які стоять за впровадженням подібних навчальних експериментів, що безперечно можна вважати вдалими. Подібні заходи сприяють не лише розвитку вищого навчального закладу, а й удосконаленню студентів шляхом культурного обміну і я дуже рада, що стала його частиною.
Катерина Сорокопуд
