Галопом по… Західній Україні
Опісля усіх випробувань, нелегких двох місяців літа (хто знає, той поспівчуває) так неймовірно хотілося кудись гайнути подалі від гамору, шуму, машин і дорогого Києва, аби хоч якось відпочити та спекатися майже хронічної втоми. Море?! Така пропозиція не була переконливою, не радувала душу, яка вимагала пригод, руху, яка хоча і була втомлена, але хотіла драйву, бажала пізнавати щось нове і цікаве, а звичайне лежання на пляжі не дуже входило у її плани. Крім того, вже давно муляла думка – взяти і поїхати на Західну Україну, зробити своєрідне турне найцікавішими містами та містечками, і нарешті – колись же треба починати пізнавати свою рідну Батьківщину!Тож ми удвох, знайшлася ще одна людина, яка не боялася труднощів, важкого рюкзака, спеки, дощу і цілоденного ходіння, перейшли до конкретних дій – складання маршруту та речей. Маршрут, який ми обрали, був просто вражаючим: Моршин – Стрий – Сколе – Славське - Воловець – Свалява – Чинадійово – Мукачеве – Ужгород – Чоп – Берегове – Виноградів – Хуст – Тячів – Усть Чорна – Великий Бичків – Рахів – Ясіня – Яремча – Ворохта – Верховина – Косів – Коломия – Снятин – Чернівці – Хотин – Кам'янець-Подільський – Заліщики. Усі ці міста та містечка можна знайти на карті України, а ми, величезні, просто неймовірні максималісти хотіли їх відвідати. За цими назвами стоять неймовірні скарби: лікувальні води, замки, гейзери із термальною водою, солоні озера, неймовірної краси вуличку… Вагалися, вирішували як ми будемо мандрувати Україною, точніше яким транспортом будемо діставатися із точки А у точку Б. Автостоп – чому б і ні?! У Європі це дуже поширений спосіб подорожей, не вимагає грошей, крім того ти сам вирішує до кого сідати в авто. Але, не так сталося як гадалося – ми відразу ж від нього відмовилися. Ми забули головне – ми в Україні і тут діють інші правила. Автостоп у нас платний (!), ніхто не хоче підвести тебе задарма навіть до найближчого містечка; можна прочекати під палючим сонцем бозна скільки часу та й не факт, що ти кудись доїдеш, водії не хочуть зупинятися за помахом твоєї руки (ну не заведено у нас таке), і небезпечно, хто знає, який трапиться водій і що у нього на думці. Найкращим для нас варіантом стали: спочатку потяг, потім електрички, автобуси. Швиденько зібрали речі, знайшли в інтернеті цікаву і корисну інформацію про кожне із цих місць і, з Богом, вирушили в дорогу.
Пункт № 1. Моршин
Царство води та спокою – так коротко можна охарактеризувати це місто. Час у ньому ніби уповільнюється та й сам ти відразу налаштовуєшся на спокійну, розмірену хвилю, там свій графік: вода перед їжею, вода після їжі, до обіду процедури, потім знову вода до прийому їжі і після, вечеря так само, але не забувайте – вода різна, не переплутайте. Велика кількість людей зі спеціальними горнятками для води, вечірні концерти духового оркестру, безліч пропозицій виїзних екскурсій. Якщо приїжджати лікуватися, порада – не беріть путівку у санаторій, не переплачуйте, краще заощаджені гроші витратити на екскурсії, дешевше винаймати кімнату у місцевих жителів, перевірено на собі.
Це саме те місце, де можна знову відшукати гармонією з собою, але, як на мене, тут довго не можна пробути – підлікувався, подихав свіжим повітрям, погодував оленя яблуками (поряд у лісі можна відшукати невелику оленячу ферму), погуляв парком, подивився на Мармуровий палац із безліччю статуй поряд – і вперед. Ми так і зробили.
Місто Стрий, як ви здогадалися, ми майже не побачили – лише залізничний та автовокзали, немає прямого потяга до Моршина, а ти відразу прибуваєш у Стрий, а вже потім їдеш до лікувальних вод. Місто-вокзал, точка відправлення.
Пункт № 2. Мукачеве
Місто на півдорозі до Ужгорода, для мене так було довгий час. Уже разів зо три воно мене дражнило замком на пагорбі і ось нарешті ми до нього дісталися – Мукачівський замок, замок Паланок, пам'ятник фортифікаційної архітектури та історії ХІV-ХVІІІ ст. Він довгий час був найміцнішою фортецею на сході Австрійської імперії, а нині окраса Мукачева і один із головних символів міста. Дуже гарно, але багатолюдно, майже немає де побродити, зупинитися, на кожному кроці зіштовхуєшся з туристами та продавцями сувенірів, дуже складно відчути старовину, міць віків, що ховається у стінах. А з валу відкривається надзвичайний краєвид – ціле місто на долоні і стає трішки затишніше, забуваєш про бізнес на історії. Все ж таки Ужгородський замок я люблю більше, тут відчувається європейськість, старовина, спокій віків!
Місто – вулички, вулички, що розбігаються навсібіч, кав'ярні, затишні піцерії, але нам не пощастило скуштувати смачної піци, а шкода, безліч пам’ятників, серед них дуже цікавий – скульптура сажотруса на повен зріст. З інтернету видобули дуже цікаву інформація: «У західному напрямку від центру, на перетині вулиць Пушкіна та Зріні, знаходиться цікава будівля з червоної цегли - колишня друкарня Грінштейна. Раніше тут був розмішений торговий будинок. Фронтон цієї споруди прикрашає скульптура язичницького бога Меркурія, встановлена як символ і давньої торгової слави Мукачева». Нам, як видавцям, дуже забажалося подивитися на ту друкарню: ми кілька разів пройшлися одними й тими ж вуличками, шукаючи потрібні, встигли скуштувати морозива, посидіти і нарешті – від минулого лишилася лише скульптура і назва чи то тепер готелю, чи торгівельного центру «Меркурій».
Не все йшло за планом: оминули безліч містечок, куди так хотіли потрапити, та й щодо житла ми думали: приїдемо, знайдемо, запитаємо у людей, якщо, то переночуємо на вокзалі. Ні, все ж таки знайшли дуже привітну тітоньку із дуже незвичайного містечка Тур'ї-Ремете. Назва для тих, хто любить розгадувати загадки, головоломки і взагалі хоче знати усе. Отож, пункт № 3 Тур'ї-Ремете.
Це маленьке містечко-село, навіть на карті складно відшукати, але добрі люди завжди допоможуть. Ця тітонька окрім того, що погодилася нас прийняти на ніч, то ще й домовилася зі своїм сусідом-водієм, щоб нас довіз від Мукачева до самої хати, а дорога не близька, майже дві години, минаючи Ужгород. Нас зустріла дуже симпатична жіночка, ми просто не могли повірити, що їй 60 років (!), максимум, що ми могли дати - 50 (!). Із чоловіком пані Ані, істориком, ми дуже мило поспілкувалися, від нього й дізналися про назву містечка. Раніше тут водилися тури, великі воли-бики, навіть вся ця місцина зветься Тур'їна долина, друга частина назви – від людей, що займалися різними ремеслами. У це містечко ми поверталися ще один раз – із Ужгорода, щоб уже потім гайнути остаточно далі.
Пункт № 4 Ужгород
Однозначно європейське місто! У нього просто не можливо не закохатися! Місто ховає у собі стільки цікавого та нового. Річка Уж, що протікає через усе місто, ділить його на дві частини: нове і старе місто. Ужгородський замок, музей просто неба (на зразок нашого у Переяслав-Хмельницькому чи Пирогово, але експонати зібрані лише із Західної України). Дивує різнобарв'я мов, переважна кількість відвідувачів – іноземці, а саме угорці і, як не дивно не молоді, а люди похилого віку, що лише починають жити. Було так цікаво і неймовірно гарно спостерігати за сивими паном і пані, які тримаюся під руку. Що для мене було вражаючим, то це мова, я очікувала чути лише українську, а тут російська, суржик… В Ужгороді готують дуже смачну піцу (піцерії на кожному кроці, як і кав'ярні, ресторанчики, усі із дуже гарним інтер’єром, затишні), після неї я усі наступні, де б не була, порівнюю з ужгородською. Але цього разу ми вирішили скуштувати національні смаколики – «козацьку булаву» (м'ясо запечене із сиром, медовою підливкою, яблуками та чорносливом) і «токан» (не будемо виказувати секрет, рекомендуємо скуштувати, не пошкодуєте). Швидка прогулянка набережною, майже бігцем, автобус не чекатиме і до зустрічі, Ужгород! У цьому місті потрібно побути не день, не два, щоб відчути його чари.
І знову за плечима важкі рюкзаки, а попереду Вільхівка і «Джублик» - пункт № 5. Ночівля у готелику для всіх мандрівників і урок: «Правильно формулюйте запитання, щоб не потрапити в просак!». Запитанням: «А чи є тут річка?» і ствердною відповіддю ми обмежилися. 5 кілометрів вперед, 5 назад – ціна купання, яку ми погодилися заплатити, але це ще квіточки. Спека, дорога навмання, пошуки річки у траві, серед дерев і наше розчарування: брудна, із темною водою, між сміття! Немає жодних шансів на купання! Але довкола така краса, цвіте різнотрав’я, пасуться корови, небо надзвичайно погоже, кучеряві хмари, гори вдалині, ліс – романтика! У цьому місці не гріх провести і кілька днів, дах над головою є, у кілометрі кафешка із гордою назвою, що вертає до Києва «Динамо» і головне – природа, де дихається так вільно і легко!
Пункт № 6. Берегове
Не думайте, Берегове не лише біля моря є, але й майже біля кордону з Угорщиною. Містечко, де майже усі говорять угорською, таблички-вказівники вулиць двома мовами: українською та угорською, вивіски на магазинах, готелях, ресторанах або російською, або угорською. І чоловіки, чорноокі, темноволосі, смагляві, якими нас лякали: «Бережіться мадярів!». І тут ми вивчили ще одне правило, перед тим як сідати в автобус і їхати в нове місто за бозна скільки кілометрів, треба запитувати, коли останній рейс. Знайомство із Береговим у нас вийшло дуже коротке – всього годину, годину їхали сюди, годину назад, скажете: «Не серйозно». Так!
Пункт № 7 Чернівці
Дуже тепле, затишне, європейське місто, якби мене запитали, куди я б порадила їхати, то у Львів, Чернівці, Ужгород. Нас вразила архітектура, гарні вулички, затишні кав'ярні, кава просто неймовірно смачна, пішохідна вулиця імені Ольги Кобилянської, прикрашена квітами, зеленими деревцями. Безліч разів на фото я бачила університет імені Ю. Федьковича, а тут пощастило побачити на власні очі, походити доріжками, якими ходять щодня студенти, доторкнутися до стін, як же тут неймовірно класно і гордо вчитися! І ми згадали всій рідний університет, Київ все більше і більше нагадував про себе та й утома також, але не емоційна, психологічна, а тілесна, душа раділа!
Пункт № 8. Кінцева точка подорожі – Заліщики
Невеличке містечко у Тернопільській області, де мешкає чудова бабуся моєї подруги, з якою ми мандрували, і кінець нашого маршруту, цьогорічної подорожі Західною Україною.
Багато, навіть дуже багато містечок ми оминули, але це чудова нагода туди приїхати, потрапити наступного разу. Чимало виплило недосконалостей в організації мандрівки, але до наступного разу ми зробимо висновки і підготуємося краще. Західна Україна – ми повернемося!
