Георгій Сафронов: життя до і після підкорення Франції
Затишний сквер перед духовною семінарією в Києво-Печерській Лаврі, полуденний передзвін, шум голосів. У студентів Інституту журналістики, які вивчають польську мову, тут зустріч з Георгієм Сафроновим, польським художником з Москви і давнім знайомим їхнього викладача мови, Марії Каламаж. Пан Георгій повертається до Польщі з кримського узбережжя, де за роботою провів кілька тижнів. У Києві він лише на один день, але художнику анітрохи не шкода витратити час на імпровізований майстер-клас з художньої фотографії та розмови про живопис, в якому він більш ніж успішний — восени минулого року Георгій Сафронов посів перше місце на престижній виставці в Парижі.
Зважаючи на це досягнення, ви вважаєте себе успішною людиною?
Ні, я вважаю себе чесним працівником мистецтва, солдатом мистецтва. Я розумію, що виграти конкурс у Франції це випадковість, але дуже приємно, що моя улюблена справа подобається людям. Ніколи в мене не було манії величі, хоча багато художників відгукуються про себе дуже лестно. Я знаю, що все швидкоплинно, йде і приходить, як хвилі: приб'ють на берег, лизнуть твої ноги і підуть назад, а ноги залишаться. Мене більше цікавить яке переживання я можу виразити за допомогою своїх пензлів, полотен, фарб. Немає сенсу взяти і почати малювати просто будинок, а потрібно показати що тебе в ньому здивувало. Найстрашніше для мистецтва - це байдужість. Навіть негативна реакція все ж реакція, а якщо глядачі проходять і кажуть "яка гарна у вас рама!", значить картина ніяка.
Над чим Ви зараз працюєте?
У Мані, на конкурсі, мені запропонували показати свою роботу на Паризькому осінньому салоні, який функціонує з 1903 року. На ньому виставлялись багато імпресіоністів і постімпресіоністів, а привезти свої малюнки туди вважається дуже престижним. Весь цей час я закінчував одну роботу, яку вже вислав до Парижа, а 12 жовтня сам лечу туди. Виставка відбудеться з 14 по 16 жовтня, весь цей час я буду там, оцінюватиму свою роботу нарівні з роботами інших авторів з усього світу, тому що надсилають заявки понад 10 тисяч осіб, а беруть участь тільки 600.
Крім цього, в грудні в Брюсселі буде виставка робіт польських художників. Туди запросили 100 художників, і я перебуваю в цій сотні. Для мене це теж дуже престижний захід, і картина моя вже підготовлена, тільки трошки підправити залишилося. Моє артистичне життя проходить між пленерами, виставками, між майстернями, це дає можливість зустрічатися з новими художниками. У травні в Сумах я познайомився з дуже талановитими хлопцями з Харкова. Мені здалося, що вони повинні бути відомі і в Польщі, тому я знайшов для них спонсорів, які в кінці цього року обіцяють їм авторську виставку. Життя художника - не лише написання картин, це і допомога талановитим людям, і ціле коло проблем, які він сам повинен вирішувати. У нас немає, як на Заході, маршандів (арт-дилерів), які знайомляться з перспективними художниками, рекламують їх і допомагають у правових моментах. Ми повинні все робити самі, а отже залишається мало часу на роботу з полотном, олівцем, пензлем. Але я не скаржуся, а працюю, намагаюся зробити щось важливе для мене, а якщо мене зрозуміють глядачі, то я буду просто щасливий.
З чого Ви починали творчий шлях?
На уроці малювання, у московській школі, мене похвалив учитель, який звернув увагу, що у мене, навідміну від інших дітей, була перспектива. В 14-15 років я вже зрозумів, що буду художником. Роботи для них є багато: можна бути дизайнером взуття, можна проектувати декоративні речі. Я відчув свою силу в ілюстрації і пішов до Московського поліграфічного інституту. Мені подобалось робити ілюстрації до дитячих книжок, але, на жаль, я закінчив інститут, коли закінчився хороший час для ілюстраторів і почалася економія на папері, титулах книг. Після закінчення навчання я півтора року працював у видавництві "Образотворче мистецтво", а потім пішов в живопис і не шкодую про це. У Москві я познайомився зі своєю майбутньою дружиною-полькою. Після народження дочки Беати нам через дуже прозаїчні причини довелося переїхати до Польщі - там обіцяли квартиру всього через півроку. Так я опинився 33 роки тому в Катовіцах, де і живу досі. Повертатися, чесно кажучи, не хочеться.
Серед Ваших останніх робіт більше фотографій. Чому Ви залишили живопис?
Фотографування - це взагалі випадковий блиск моєї натури. Фотографія була у нас в інституті, і я її любив, але живопис завжди ставив вище. Потім я серйозно захворів і не міг сидіти, писати, тримати пензлі. Лікарі запропонували мені взяти фотоапарат, йти в парк і знімати. Фотографія і живопис — це абсолютно різні речі, але за два з половиною роки прогулянок я зібрав стільки цікавих знімків, що зробив виставку. Зараз я часто встаю о 4-5 ранку і знімаю в імлі. Хвороба погано впливає на плавність руки. Я почав змушувати себе працювати, саме малювати, щоб рука не відвикала. Цього літа я був у Криму і намагався постійно щось писати. Коли у мене знову почало виходити, фотографія стала просто доповненням до малювання, але камеру я з собою ношу завжди.
Ви багато фотографуєте дітей. Ви дотримуєтесь закону, за яким для цього обов'язково потрібно отримати дозвіл батьків?
У минулому році для міста Катовіце я робив фотокалендар з жителями шахтарського району та використовував для нього багато фото дітей. Підходив до кожного з батьків, бабусь, дідусів зі спеціальним папером-угодою про те, що вони не мають ніяких правових претензій і тільки після цього знімав. Пригадую, в Англії, в музеї, я необачливо зробив фото дитини, але до мене одразу підійшла мама, і довелося видалити знімок, щоб не було проблем. А потім я навчився трохи хитрувати: камеру вішаю на бік і непомітно знімаю. Я розумію, що це погано, але як для будь-якого художника для мене важливіше результат.
Наскільки важливо натхнення для художника?
Я вважаю, що працювати потрібно щодня. Мої вчителі говорили, що 2-3 години на день треба писати, незалежно від натхнення, тому що втрачаєш контакт з пензлем, фарбами, полотном. У мене усвідомлене натхнення було тільки раз. В один з вечорів до господарів будинку, в якому я жив, прийшли гості. Мені не хотілося їм заважати, тому я почав малювати і у цей день зробив 67 малюнків. Над частиною з них я ще попрацював аквареллю і вийшов прекрасний матеріал для виставки, яку я назвав “Кущ горобини”. Мої роботи символізували епізоди з дитинства, від яких залишились тільки гіркі, наче ягоди горобини, спогади.
Ви радитеся з дружиною щодо своїх робіт?
Ні. Художнику не можна бути залежним, тому у всьому, що я роблю, дотримуюся тільки свого смаку. Звичайно, я слухаю думку дружини, близьких людей, частину зауважень і побажань можу прийняти і погодитися, але вони не знають всіх моїх задумів. Хтось із імпресіоністів сказав, що художник випереджає свій час років на 50. Коли прийшов Пікассо, його не сприйняли. Я захоплююся його малюнками, чудовою пластикою в "Дівчинці на кулі", але його кубізм мені малозрозумілий. Особисто я ще й намагаюся не писати на замовлення, це завжди ставить художника в певну залежність від замовника і обмежує творчу уяву.
Ви багато подорожуєте. Відрізняється сприйняття Ваших робіт в Польщі та за кордоном?
Скоріше не сприйняття робіт, а тенденції. У Німеччині більше цінують графіку. У Люксембурзі, у Франції добре приймали живопис. Я об'їздив багато місць від Канади до Японії, але не можу сказати об'єктивно, тому що не знаючи мов не дізнаєшся як до тебе ставляться.
А плануєте виставки в Росії чи Україні?
Дивно: я багато де виставлявся, але жодного разу мені не пропонували організувати виставку тут. А робити це самостійно — клопітка праця.
Більшість своїх робіт Ви продаєте. Вам шкода розлучатися з ними?
Звичайно так, це ж мої "діти". Це говорю не тільки я, але і багато художників. Я підтримую дружні стосунки з людьми, які купують мої картини. Мені важливо не тільки продати їх, а й знати, що вони потрапили до розумних людей, які через ці картини будуть цінувати мою духовність. На жаль, багато робіт перестало існувати фізично - 10 років у мене була своя авторська галерея в Катовіцах, але минулого року її спалили. Згоріли фотографії, малюнки, роботи аквареллю, а що не згоріло, то пожежники залили. Але я все одно буду писати, незважаючи на такі ситуації. Це мій хліб, моє життя.
А якби у Вас була можливість змінити своє життя, що б Ви зробили?
Я б продовжив займатися мистецтвом, але був би більш відважною людиною. Я зрозумів, що художникам не варто одружуватись, вони повинні бути вільними птахами. Коли ти думаєш що з чергової поїздки потрібно привезти дитині або дружині, це вбиває артистичний дух. Важко поєднати хороші стосунки в родині і гарний живопис.
Записала Олена Ушанова,
студентка 2 курсу Інституту журналістики
Фотограф Софія Найдич,
студентка 2 курсу Інституту журналістики
