Георгій Сафронов: життя до і після підкорення Франції
Затишний сквер перед духовною семінарією в Києво-Печерській Лаврі, полуденний передзвін, шум голосів. У студентів Інституту журналістики, які вивчають польську мову, тут зустріч з Георгієм Сафроновим, польським художником з Москви і давнім знайомим їхнього викладача мови, Марії Каламаж. Пан Георгій повертається до Польщі з кримського узбережжя, де за роботою провів кілька тижнів. У Києві він лише на один день, але художнику анітрохи не шкода витратити час на імпровізований майстер-клас з художньої фотографії та розмови про живопис, в якому він більш ніж успішний — восени минулого року Георгій Сафронов посів перше місце на престижній виставці в Парижі.
Зважаючи на це досягнення, ви вважаєте себе успішною людиною?
Ні, я вважаю себе чесним працівником мистецтва, солдатом мистецтва. Я розумію, що виграти конкурс у Франції це випадковість, але дуже приємно, що моя улюблена справа подобається людям. Ніколи в мене не було манії величі, хоча багато художників відгукуються про себе дуже лестно. Я знаю, що все швидкоплинно, йде і приходить, як хвилі: приб'ють на берег, лизнуть твої ноги і підуть назад, а ноги залишаться. Мене більше цікавить яке переживання я можу виразити за допомогою своїх пензлів, полотен, фарб. Немає сенсу взяти і почати малювати просто будинок, а потрібно показати що тебе в ньому здивувало. Найстрашніше для мистецтва - це байдужість. Навіть негативна реакція все ж реакція, а якщо глядачі проходять і кажуть "яка гарна у вас рама!", значить картина ніяка.
Подробнее: Георгій Сафронов: життя до і після підкорення Франції
